АКТУАЛЬНО. Економіка України потребує залучення іноземного капіталу. Що для цього слід зробити?
Загальновідомо, що хоч би скільки повторювати слово «халва», в роті солодко не стане. Мабуть, це варто пам’ятати й тоді, коли йдеться про залучення інвестицій у вітчизняну економіку. Адже про них згадують повсякчас, умовно кажучи, від сільських до загальнодержавних трибун. Десятки, якщо не сотні делегацій різного рівня за кошти загальнодержавного та місцевих бюджетів щорічно відвідують близьке та далеке зарубіжжя задля налагодження контактів, ознайомлення й упровадження в себе ноу-хау у сфері соціально-економічного життя. Але дуже рідко після таких поїздок можна побачити чи почути інформацію про їх результативність.
Нам це не цікаво?
Далеко не завжди представників нашого істеблішменту можна побачити на міжнародних форумах, які не лише заслуговують на увагу, а й потребують їхньої активної участі, налагодження зв’язків та лобіювання на такому рівні загальнодержавних інтересів. Приміром, про найбільший у світі Глобальний інфраструктурний саміт (The Global Summit), який тривав чотири дні в Берліні, в Україні мало хто чув. Обійшли його увагою й вітчизняні ЗМІ. Хоч він зібрав понад дві тисячі високопоставлених представників міжнародних фінансових установ та консультантів, найвпливовіших практиків інфраструктурної галузі, інституційних інвесторів і менеджерів фондів, чий сумарний капітал сягає трильйона доларів. Вони взяли участь у цьому форумі, щоб обмінятися думками про сучасні тренди у розвитку інфраструктури, обговорити нові проекти у цій галузі, вибудувати партнерські стосунки з їх реалізації.
Хіба ці питання не належать до найважливіших для нас? Проте державний інтерес нашої країни, яку вперше запросили для участі в саміті, представляли керівники відділів одного з міністерств і КМДА. До речі, на прохання автора публікації поділитися думками про цей форум представник міністерства відповів, що це може зробити посадовець, рангом не нижчий заступника міністра або керівника департаменту, а він до таких не належить. Далі, як кажуть, без коментарів.
Тут слід віддати належне українським представникам недержавного сектору - Українського центру сприяння розвитку публічно-приватного партнерства, Фонду розвитку міст та Академії публічно-приватного партнерства, які не лише взяли участь у саміті, а й гідно представляли нашу країну на ньому. В одній з панелей, на якій обговорювали питання подолання глобального інфраструктурного розриву, виступила голова правління Українського центру сприяння розвитку публічно-приватного партнерства (ППП) та засновник Академії ППП професор Ірина Запатріна. Темою її виступу стало обговорення проблемних питань залучення фінансів для розбудови інфраструктури у країнах із перехідними економіками та можливостей розблокування фінансування інфраструктурних проектів з боку приватного бізнесу задля підвищення продуктивності цього сектору.
І чужому научайтесь…
Ірина Вікторівна, до речі, визнаний авторитет міжнародного рівня в питаннях ППП, член групи експертів з питань ППП Європейської економічної комісії ООН, консультант Світового банку та Європейського банку реконструкції та розвитку з питань ППП, співавтор профільного закону, підручників з цього питання й викладач у вищих навчальних закладах багатьох країн. Тому її думки і судження варті того, щоб до них дослухалися на загальнодержавному рівні.
«Думаю, що участь у подібних заходах представникам України надзвичайно корисна. Насамперед це можливість почути й поспілкуватися із цікавими особистостями, які визначають нові тренди у розвитку інфраструктури та відчувають пульс цього ринку у глобальному вимірі. Наприклад, на саміті можна було поспілкуватися з Джимом Йонгом Кімом, президентом групи Світового банку (2012—2019), доктором Гарреттом Ерином Райзманом, астронавтом NASA, а нині директором з розвитку SpaceX, де він працює спільно з Ілоном Маском, Джулією Прескот, комісіонером Національної інфраструктурної комісії Великої Британії та партнером MERIDIAM, що опікується питаннями стратегічного розвитку цього фонду, іншими цікавими особистостями. Дискусії з ними та іншими учасниками саміту — практиками, що мають значний досвід у розбудові інфраструктури, дуже корисні для розуміння того, як слід вибудовувати процеси управління інфраструктурним розвитком у нашій країні» — вважає Ірина Запатріна.
Вона переконана, що участь у форумах такого рівня — це можливість презентувати інфраструктурні проекти та знайти партнерів для їх реалізації. Але є певні застереження, оскільки ставлення до інвестування у довгострокові інфраструктурні проекти в нашій країні дуже обережне. Причина цього, на думку Ірини Вікторівни, брак успішного досвіду участі відомих зарубіжних компаній у створенні (модернізації) інфраструктурних об’єктів в Україні, складність і незрозумілість інституційного середовища у цій галузі, невизначеність пріоритетів держави щодо інфраструктурного розвитку на довгострокову перспективу внаслідок нестачі національного та міських інфраструктурних планів.
«Детальної інформації про масштабні інфраструктурні проекти, які має намір реалізувати публічна влада за участю приватного бізнесу, у відкритому доступі майже немає. Це стосується й офіційних сайтів органів влади, до відання яких належать питання інфраструктурного розвитку відповідної сфери, і глобальних інформаційних ресурсів, що їх традиційно використовують представники міжнародного інвестиційного бізнесу для пошуку цікавих для реалізації інфраструктурних проектів», — зазначила голова правління Українського центру сприяння розвитку ППП.
Але, вважає вона, презентувати українські інфраструктурні проекти на заходах, подібних до Глобального інфраструктурного саміту, потрібно навіть незважаючи на дуже обережне ставлення до інвестування в нашу країну. «Перед цим бажано детально опрацьовувати проекти, запропоновані для обговорення, і забезпечити розповсюдження відповідної інформації серед ключових гравців інфраструктурного ринку. Наприклад, скористатися можливостями, які пропонує Глобальний інфраструктурний хаб, що вважає нашу країну однією із пріоритетних для залучення інвестицій в інфраструктуру. Застосування такого підходу дасть змогу розраховувати на серйозні розмови з потенційними інвесторами та забезпечить активну участь приватного капіталу в розбудові критичної для України інфраструктури: доріг, мостів, систем тепло- та водопостачання, поводження з побутовими відходами тощо», — сказала на завершення нашої розмови Ірина Запатріна.
Щоб зміни стали незворотними
Ще один український учасник Глобального інфраструктурного саміту — голова правління громадської організації «Фонд розвитку міст» кандидат економічних наук Володимир Пірус звернув увагу, що торік прямі іноземні інвестиції хоч й зросли на 8% порівняно з 2017-м і становили 2,5 мільярда доларів, проте це у рази менше, ніж в сусідній Польщі, чи Чехії. На його думку, Україна недостатньо використовує можливості публічно-приватного, або, як у нас кажуть державно-приватного партнерства.
А про ці можливості Володимир Олегович знає не теоретично, а з практики. Адже громадська організація «Фонд розвитку міст», яку він очолює, розробила проектів майже на 70 мільйонів доларів, знайшла приватних інвесторів, що ініціювали й готові інвестувати в розвиток інфраструктури українських міст ці кошти. Але на цьому пошук партнерів та інвесторів на майбутні проекти не завершується. Головне завдання, яке ставили перед собою представники фонду, беручи участь у саміті, і якого вдалося досягти під час переговорів, — налагодження комунікації з потенційними інвесторами для залучення закордонного капіталу в українську економіку.
Адже, на думку голови правління ГО, найбільший парадокс — те, що державно-приватне партнерство, яке у всьому світі завдяки залученню приватних інвестицій є рушієм кардинального поліпшення умов проживання громадян та створення розумних міст, у нас розвивається дуже повільно. Хоч на загальнодержавному рівні, вважає Володимир Пірус, останнім часом зроблено відчутний крок уперед. Зокрема створено правове поле для інвестування та розвитку державно-приватного партнерства, законодавчо визначено гарантії діяльності для інвесторів, гарантовано, що іноземні інвестиції не підлягають націоналізації, парламент ратифікував міжурядові угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій.
Але щоб зміни стали незворотними, необхідно не лише кардинально змінити ставлення до державно-приватного партнерства, а й усунути адміністративні перешкоди, складну систему ліцензування, високий рівень оподаткування тощо.
Володимир Пірус переконаний: «Для створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні та залучення іноземного капіталу в розвиток економіки слід усвідомити на всіх рівнях, що інвестиції — не дощ, із неба не падають. Для їх залучення слід створити належні передумови і докласти відповідних зусиль».
Із цим, мабуть, погодиться кожен. Залишилося зробити реальні кроки на цьому шляху.
